0

Матвей Сидорович Кузнецов

Матвей Сидорович Кузнецов, был выдающейся личностью отечественной промышленности,  Потомственным Почётным гражданином (1870), основателем «Товарищества производства фарфоровых и фаянсовых изделий М.С. Кузнецова» (1889), поставщиком Двора Его Императорского Величества (1902), основателем большого фаянсового производства в посёлке Буды Харьковского района (1887).

Матвій Сидорович Кузнєцов, був яскравою фігурою вітчизняної промисловості,  Потомственим Почесним громадянином (1870), засновником «Товарищества производства фарфоровых и фаянсовых изделий М.С. Кузнецова» (1889), поставщиком Двора Его Императорского Величества (1902), засновником великого фаянсового підприємства у селищі Буди Харківського району (1887).

Шановні користувачі будянського сайту!

Пропоную вам розширений варіант статті, що була надрукована 1 березня 2011 р. на шпальтах газети «Слобідський край». Буду дуже вдячна, якщо на форум ви надасте додаткову інформацію, можливо фотографії. Обіцяю у подальшій роботі використати їх з обов’язковим посиланням на прізвище респондента.

З повагою,

Керівник клубу «Краєзнавець»

РЦДЮТ Харківського району,

Почесний краєзнавець України,

Почесний мешканець Будянської селищної ради         Тетяна Безрукова

 

ПІОНЕРИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

На прикладі родини визначних промисловців і меценатів Кузнєцових.

 

 Цифри і факти

 

Хронологія заснування кузнєцовських підприємств

1810 – Новохаритонівський завод у Гжелі Бронницького повіту Московської губернії

1832 – Дульовський завод у Володимирській губернії

1843 – Ризький завод

1851 – завод у селі Коротка Володимирської губернії

1870 – Тверський завод у селі Кузнецово (колишній Ауербаха), оренда фабрики Нікітіна у селі Байрак Валківського повіту Харківської губернії

1887 – фаянсова фабрики у селі Буди Харківського повіту

1891 – Дмитровський завод у Вербілках Московської губернії (колишній Гарднера)

1892 – Славянський завод Ізюмського повіту Харківської губернії

1894 – Рибінський завод (колишній Карякіна і Рахманова)

1898 – оренда заводу у селі Песочна Калузької губернії (колишній Мальцових)

 

         Становлення родинної справи

Засновником найбільшої в Росії фарфорової династії Кузнєцових був Яків Васильович уродженець села Новохаритоново Гжельської волості Підмосков’я. Його батько Василь Єфремович уже мав прізвище Кузнєцов, що говорить про те, що вони займалися ковальською справою. Яків Васильович володів кузнею й постоялим двором з торговельним закладом на Касимівському тракті. У 1810 р. він заснував особисту справу.

Яків Васильович залучив до справи синів – Терентія та Онисима. Уже в 1812 р. завод працював на повну потужність. Кузнєцови стали першими у середовищі гжельських фабрикантів представниками капіталістичної формації.  Інтенсивний розвиток підприємства призвело до того, що у 1832 р. родина відкрила завод в пустоші Дульово Володимирської губернії. Його заснуванням Кузнєцови не лише затвердили масштаби своїх притягань, але й почали корінні перетворення в галузі.

На початку 1850-х років Терентій Якович викупив завод Софронова у селі Коротково. Не пройшло й десяти років з часу заснування заводу в Дульово, як Кузнєцови почали нове будівництво, тепер вже у Ліфляндії. Рига на той час була західними воротами імперії. Фарфоровий і фаянсовий посуд можна було реалізовувати як у Прибалтиці, так і експортувати за кордон. Заснуванням заводу в Ризі Кузнєцови підтвердили свої претензії на масштабну діяльність. Крім того, вони виходили на новий діловий рівень. Саме в Ризі Кузнєцови вперше прийняли участь у Виставці сільських виробів 1853 р., де отримали Похвального листа. Саме тут Кузнєцови змогли отримати гільдійське купецьке звання. У 1853 відбувся розподіл майна між нащадками – синами Терентія Яковича Сидором та Омеляном і братом Онисимом Яковича з синами Миколою та Адріаном. Заводи в Дульово і Ризі залишилися за старшим сином Терентія – Сидором.

 

Юність магната

Свого єдиного сина Матвія (народився 02.08.1847), Сидір Терентійович серйозно готував до продовження родинної справи. У 1862 р. він відправив його в Ригу на навчання в комерційне училище й одночасно вивчати батьківське підприємство. «Огранити» свого послідовника С.Т. Кузнєцов довірив суворому і вимогливому І.Ф. Рудакову, керуючому Ризької фабрики. Під його наглядом майбутній магнат проходив свого роду виробничу практику. Він знайомився з усіма таємницями справи, набирався досвіду, вчився керувати фабрикою. По закінченню навчання Матвій представив досить серйозну розробку економічно обґрунтованих тарифів для вантажно пасажирських перевезень.

У 1864 р. помер Сидір Терентійович. По його духовному заповіту Матвій наслідував фабрики батька. Він одразу підключився до справи, хоча до повноліття (до 21 року) знаходився під опікою чоловіків сестер. Через три роки він уже очолив підприємства. На той час Матвій був одружений і мав доньку Клавдію. Діяльність Матвія Сидоровича співпала  з ростом капіталістичної конкуренції у зв’язку з великим напливом на російський ринок закордонних виробів. Саме в цей час проходить процес розорення малих та середніх виробництв й укрупнення російської промисловості. Розорилися навіть славні заводи Попова, Ауербаха, Гарднера. На загальному фоні найбільш благополучний вигляд мало виробництво М.С. Кузнєцова. У 1870 р. він прийняв участь у Всеросійській мануфактурній виставці в Петербурзі. Як відзначалося в її матеріалах «потомственный почетный гражданин 1-й гильдии купец Матвей Кузнецов в Риге и Владимирской губернии за отличный по крепости и белизне массы фарфор, при дешевизне цен и обширном производстве» отримав золоту медаль.

 

До витоків монополії галузі

Матвій Сидорович продовжив зростання виробництва за рахунок придбання й заснування нових виробництв. У 1870 р. він придбав завод Ауербаха у Тверській губернії – один із великих російських заводів, відомий якісним фаянсом. Разом з заводом Матвій Сидорович отримав торгову марку. Тут працювали відмінні майстри своєї справи. Була й ще одна важлива обставина. Кузнєцови отримали право на зображення державного герба. На початок ХХ ст. Тверська фабрика перетворилася у величне господарство  з великими корпусами, паровими машинами, водяною турбіною, лабораторією, цегляним виробництвом.. Випускали як фаянсові так і фарфорові вироби різних форм і розмірів. Робота над асортиментом на кузнецовських  підприємствах була пріоритетною.

Майже одночасно з придбанням заводу Ауербаха, Матвій Кузнєцов взяв в оренду фабрику білгородського купця Івана Нікітіна у селі Байрак під Люботином. На жаль, економічно місце розташування фабрики було не вдалим. Відсутність під’їзних шляхів робило підприємство нерентабельним. Весь свій прибуток фабрика «проїдала» на використання гужового транспорту. Більше десяти років пройшло перш ніж Матвій Кузнєцов зрозумів, що  допустився стратегічної помилки. Він почав шукати шляхи вирішення проблеми. Насамперед, треба було заснувати виробництво там, де була залізниця. І тут йому в око впали Буди, де з початку 1870-х років була прокладена залізнична колія Люботин-Мерефа. Саме в цей час місцевий поміщик Тимофій Котляр продавав свою винокурню і цегляний завод. У селі мешкало більше 1000 чоловік, навколо були ліси. За 25 км був великий торговельний центр – Харків. Всі ці чинники сприяли тому, щоб перенести виробництво з Байрака в Буди. Це було значним успіхом Кузнєцова-менеджера.

Будянська фабрика почала працювати у 1887 р. Спочатку тут випускали напівфаянс, з 1892 р. – фаянс, а з 1894 р. – фарфор (перестали випускати фарфор у 1902 р. після великої пожежі, коли вигоріло все фарфорове відділення). Будівля головного корпусу була цегляна у три з половиною поверхи. Поруч були склади готової продукції. До корпусу було прокладено залізничну колію, на фабриці працював телефон. Освітлення було електричне. Більшість фабричних робіт здійснювалися за допомогою двох парових та динамо-машин. Використовували тут тільки вітчизняну сировину для подрібнювання різних сирих матеріалів використовувався «медведь», який складався з двох величезних конусів. Парові машини піднімали у точильне відділення по 100 пудів маси за один раз. Там на формувальних станках кусок глини перетворювався у посуду. Вироби складної форми проходили декілька формовок, перебуваючи до 18 разів у руках різних людей.

Для обпалення просушених виробів користувалися «капсулями» і «судницями». За їх допомогою обпалювали кераміку у горнах, яких в Будах налічувалось аж вісім.

Здібність виготовляти поливу було одним з найважливіших чинників кожної фабрики і трималося у суворій таємниці, відомій  тільки окремим особам. Такою людиною на Будянській фабриці був її керуючий у 1890-х роках Пилип Шепелев. Розписували вироби як по черепку, так і «по-политому» , тобто до і після покриття поливою . Фарби закріплювалися обпаленням у «муфлях». На фабриці їх було 15.

 

Боротьба за вітчизняного виробника

Із усього, що перераховане може скластися враження, що у М. Кузнєцова складалося все вдало, що у нього не було виробничих та комерційних труднощів. Але це не так. Процес монополізації керамічної галузі особливо наглядно проходив наприкінці ХІХ ст. Міць російської фарфоро-фаянсової промисловості визначали декілька головних підприємств. Вони не тільки контролювали ринки, але й регіони: заводи братів Корнілових у Санкт-Петербурзі, Я.К. Єссена у Ризі, І.О. Кузнєцова у Новгородській губернії та столичному регіоні, а М.С. Кузнєцова на величезному, переважно демократичному ринку країни.

Зміцніле й набираючи силу виробництво Матвія Сидоровича потребувало нових фінансових уливань. У 1887 р. він подав прохання про організацію «Товарищества производства фарфоровых и фаянсовых  изделий М.С. Кузнецова». Височайше затвердження Товариства було отримано лише у 1889 р., так як сам Матвій Сидорович двічі просив відкласти процедуру «ввиду неблагоприятного положення денежного рынка». 

У 1892 р. Кузнєцови придбали ще два підприємства – завод Гарднера у Вербілках, якому на той час вже було більш ніж 120 років та Славянське виробництво на Харківщині. Завод Гарднера було куплено з усіма формами, малюнками й моделями. Одночасно із заводом Кузнєцовим відійшов увесь запас товару, що знаходився на складах і крамницях зі знижкою 25-45%. Також до Кузнєцових перейшло право на використання державного герба, отриманого Гарднерам.

Наступним, сьомим заводом «Товарищества» став придбаний у 1894 р. у Торговельного будинку «Карякин и Рахманов» завод у селі Песочна  в Ярославській губернії. У 1898 р. М.С. Кузнєцов орендував у Акціонерного товариства Мальцовських заводів фаянсову фабрику у селі Пісочна Калузької губернії.

Постійне переобладнання куплених заводів, розширення існуючих підприємств, безперебійне постачання їх сировиною, збільшення потужності фабрик, що потребує впровадження нових технологій, розширення ринків збуту, вирішення соціальних питань на заводах і фабриках, потребували немалих витрат.

Працювати в умовах зростаючої конкуренції Кузнєцови готувалися  обґрунтовано. Система вивчення попиту споживачів налагоджувалася паралельно зі становленням виробництва й поширенням ринку збуту. Організатором і координатором такої діяльності виступало правління Товариства. Воно мало у своєму розпорядженні і тримало у жорсткому режимі групу довірених прикажчиків, які давно працювали в торгових представництвах у різних регіонах, які мали величезний досвід і знання у своїй справі.

Щорічно у травні правління проводило з’їзди прикажчиків, де були присутні й керівники фабрик. Заздалегідь готувалися у торгівлях і фабриках матеріали для повідомлень. На з’їздах  аналізувалися звіти, відомості про оптових покупців, об’ємах збуту, знижка на товар, перелік ходових товарів, поточний асортимент. За підсумками з’їздів складалися прейскуранти цін, видавалися рекомендації фабрикам по асортименту, визначалися знижки. Оптових покупців знали всі. Для них були особливі привелегії.

Ще у 1896 р. Кузнєцови заговорили про необхідність протекціоністської політики відносно вітчизняних виробників. «Товарищество» одні з перших у галузі стали випускати фарфорові та фаянсові вироби для електро і санітарно-технічних потреб. Галузь була молода, її треба було розвивати. Кузнєцови, від імені всіх виробників такого товару, звернулися до міністра фінансів, з пропозицією збільшити мито для іноземної продукції. Конкуренція іноземних товарів, особливо з Німеччини та Великобританії давала про себе знати. Кузнєцових підтримали всі фабриканти, що займалися керамічним виробництвом. Ось так, цілеспрямовано й аргументовано боролися Кузнєцови за підтримку керамічної промисловості та її подальший розвиток.

 

Збереження памяті

У селищі Буди Харківського району, не зважаючи на закриття фаянсового підприємства, громадськість зберігає пам’ять про М. Кузнєцова. У селищі у 2007-2008 роках установлено чотири меморіальні дошки, три з яких присвячені засновнику фабрики; шість будівель часів Кузнєцова занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (2009); одна з найстаріших вулиць названа ім’ям визначного промисловця і мецената М. Кузнєцова.

Автор щиро дякує за допомогу в підготовці матеріалу московським дослідникам Олені Галкіній, Ралії Мусіній, Катерині Горшковій, нині покійному Віктору Іванову.


 

4 7 Fabrika_in payshchiki Больница Ветряк МСК Работники завода Харьковская фабрика М.С.Кузнецова

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники