0

Галина Чернова — Визначний педагог-кераміст, директор Будянської дитячої школи народного мистецтва

                            Шановні земляки!

Щиро вітаю вас з Новорічними та Різдвяними святами!

Пропоную вашій увазі доповідь «Визначний педагог-кераміст, директор Будянської дитячої школи народного мистецтва  Галина Чернова», з якою виступала на міжнародному науковому керамологічному симпозіумі «Гончарне шкільництво на глобалізаційному роздоріжжі: нереалізовані можливості й перспективи розвитку» у липні 2008 р. у селищі Опішне на Полтавщині.

Багато що змінилося з того часу. Галина Денисівна у серпні 2011 р. відсвяткувала свій поважний ювілей, вона вже не директор школи, та її активній життєвій громадській позиції можна тільки позаздрити.

У нашому селищі безкарно зруйнували пам’ятку науки і техніки «Старий корпус Будянського фаянсового заводу», що був внесений в Державний реєстр нерухомих пам’яток України. Та не можна зруйнувати в нас віру в світле майбутнє наших дітей!

Т. Безрукова

 

ФАЯНСОВИЙ ЗАВОД У СЕЛИЩІ БУДИ

У старовинному слобожанському селі Буди Харківського повіту Харківської губернії (час заснування 1680 р.)  у жовтні 1887 р. почала випуск продукції  «Ново-Харьковская фабрика М.С. Кузнецова в Будах» .  Фаянсова фабрика Матвія Сидоровича Кузнєцова спочатку виготовляла тільки напівфаянсові вироби, з 1892 р. – фаянсові, з листопада 1894 р. почав працювати відділ порцеляни, що був закритий внаслідок великої пожежі у серпні 1902 р. Фабрику в Будах у 1890-х роках очолював Олександр Матвійович Кузнєцов, син Матвія Сидоровича. Завдяки турботі підприємців у Будах було відкрито лікарню та зразковий будинок для службовців та робітників фабрики (1888 р.), школу для дітей фабричних службовців

(жовтень 1890 р.), початкове училище (травень 1893 р.), встановлено телефонний зв’язок (1896 р.), народна читальня при фабриці ( 1897 р.), школу для робітників при фабриці ( 1898 р.), лазню (1900 р.), православний храм в ім’я Спасителя Миколи, збудований за проектом харківського головного єпархіального архітектора Володимира Нємкіна ( 1902 р.), відкрито дитячий приют при фабриці «Товарищества М.С. Кузнецова в Будах» ( 1901 р.), цегляні будинки для службовців та робітників фабрики по вулиці Грабілівка (сучасна назва Першого травня), провулку Банному (сучасна назва провулок Першого травня) (з 1888 р.). Весь час на підприємстві використовували виключно вітчизняну сировину. Особливість всіх порцелянових і фаянсових фабрик, що входили до складу «Товарищества производства фарфоровых и фаянсовых изделий М.С. Кузнецова», у тому числі і Будянської, застосування передових вітчизняних і зарубіжних технологій. У 1918 р.  фабрику націоналізували й перейменували у «Харьковский государственный фаянсовый завод».

 

ВИЗНАЧНІ МИТЦІ ФАЯНСОВОГО ЗАВОДУ

У різні часи на заводі працювали 18 членів національної Спілки художників України. Будянський фаянс був особливий, здатний задовольнити будь-які смаки. Колектив митців, який багато зробив для піднесення художнього рівня виробів заводу сформувався протягом 1940-1950 років. За ініціативою директора заводу Миколи Гончарова у 1953 р. цех унікальних виробів було перетворено у заводську художню лабораторію. Очолив її головний художник Сергій Панасюк. Спочатку на завод прийшли Олександра Рибіна-Конарєва, Микола Ніколаєв, потім Раїса Вакула (Тимін), Галина Чернова, Юрій Піманкін, Іван Сень, Галина Кломбицька, Борис Пяніда. У 1980-1990-х роках почали свій творчий шлях Валентина Родіонова, Валентина Сідак, Лариса Антонова, Юрій Пяніда, Світлана Тітовська. Ці митці впродовж багатьох років забезпечували високий рівень художньої продукції підприємства. «Зубасті» майстри розробляли ексклюзивний посуд і домагалися того, щоб його впроваджували у виробництво.

 

ГАЛИНА ЧЕРНОВА. БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ

Поліщук Галина Денисівна, за чоловіком Чернова, народилася 19 серпня 1931 р. в місті Умані на Черкащині. У 1950 р. поступила на керамічне відділення Одеського державного художнього училища імені Грекова, яке закінчила у 1955 р. Навчалася у педагогів Михайла Жука, Петра Канєвського, Михайла Зоріна, Ірини Сакович. Працювала на Будянському фаянсовому заводі «Серп і Молот» з 1955 по 1988 роки (з 1968 р. – старший художник). Після виходу на пенсію займалася виконанням монументальних робіт. З 1992 р. – викладач, з 1998 р. – директор  Будянської дитячої школи народного мистецтва (далі БДШНМ). З 1960 р. – член національної Спілки художників України, у 1964-1980 роках – заступник голів секції декоративно-ужиткового мистецтва Михайла Фрадкіна та Олексія Щеглова, з 28 листопада 1980 р. по 16 лютого 1984 р. – голова секції.

З 1957 р. учасниця обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних промислових виставок-ярмарок у Загребі, Токіо, Дамаску, Марселі, Парижі, Чикаго, Ріо-де-Жанейро, Лейпцигу, Познані, Монреалі, Пловдиві, Ізмірі, Нью-Йорку. Творчі роботи Галини Чернової знаходяться у Державному музеї українського  декоративного народного мистецтва (Київ), у Львівському музеї етнографії та художніх промислів, Державному Історичному музеї (Москва), музеї лялькового театру імені Сергія Образцова (Москва),  літературно-меморіальному музеї Олександра Пушкіна (Одеса), Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Харківському історичному музеї, Харківському та Сумському художніх музеях, музеї Миргородського керамічного технікуму, Диканьському історико-краєзнавчому музеї та інших.

Лауреат Харківської муніципальної премії за кращу кераміку (1998 р.)

 

БУДЯНСЬКА ДИТЯЧА ШКОЛА НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА. ПЕРШІ РОКИ ІСНУВАННЯ

Будянська дитяча школа народного мистецтва була створена у 1992 р. на базі «Будянського орендно фаянсового промислово-торговельного підприємства «Серп і Молот» (з 1994 р – акціонерне товариство закритого типу «Будянський фаянс», далі по тексту АТЗТ «Будянський фаянс») у селищі Буди Харківського району Харківської області. Школа була розташована у кімнаті колишньої редакції газети «Будянський фаянс» у будівлі нового клубу на майдані Комсомольському № 1. Директор школи Світлана Тітовська запросила Галину Чернову, яка на той час вже була на пенсії, організувати при школі керамічний гурток. Галина Денисівна запропонувала директору школи звернутися до керівництва заводу з проханням виділити під гурток частину будівлі заводського стадіону по вул. Фаянсовщик № 18 А. Отримавши приміщення, Галина Денисівна використовуючи особисті стосунки з працівниками заводу, швидко зробила ремонт, пристосовуючи спортивну споруду для заняття з учнями. Невдовзі гуртку подарували електричну плитку і почалася творча робота. Спочатку у школі було 30 учнів, яких, перш за все навчали використовувати у роботі народні традиції. Вони залюбки виліплювали  дитячі іграшки, особливо полюбляли півників-свистунців. Галина Денисівна домагалася того, щоб кожен учень міг створити настрій в образі. Дітям розповідали про історію фаянсу, заводу, наголошуючи на тому, що саме вони – майбутнє підприємства. У класах школи на стадіоні було організовано виставку дитячих робіт, яку відвідували як місцеві мешканці так і гості. Роботи Наталії Матяш, Юлії Роценко, Ганни Криволапової, Юрія Нікітіна, Володимира та Михайла Немашкалових, Дар’ї Пряхіної, Володимира Лень створювали позитивний настрій у відвідувачів.

Важкий економічний стан країни та заводу позначився на роботі школи. Взимку 1994 р. у приміщенні стало настільки холодно, що замерзала вода. 25 грудня завод офіційно передав стадіон селищній раді. А вночі хтось  прийшов  на стадіон і розтрощив більшість дитячих робіт, позривав плакати, побив стенди, знищив фотографії. Винних так і не знайшли. Завідуюча будянськими яслами-садком Антоніна Сідак запропонувала Галині Денисівні кімнату у дошкільному закладі. Гурток переїхав у приміщення по вул. Садовій № 3.

Галина Денисівна довгий час виношувала ідею створення безпрецедентної для селища виставки картин будянських живописців. У селищі Буди мешкає майже 20 художників. Більшість з них працювали на заводі: Галина Чернова, Борис і Юрій Пяніди, Микола Рябінін, Анатолій Божко, Валентина Сідак. Інші –  Людмила Пяніда, Олексій та Тетяна Романови, Альберт Плашкін, Анатолій Шевченко працювали в інших установах Буд та Харкова,  мешкали у селищі.  У лютому 1995 р. у залах школи, що розташувалася у західному крилі приміщення ясел-садка, урочисто відкрилася виставка «Чарівне коло». Серед численних відвідувачів були присутні представники Спілки художників України, селищної, районної та обласної адміністрації, керівництво заводу, представники музеїв, журналісти. Сюжет про виставку демонстрували у новинах декілька харківських телеканалів. Виставка працювала чотири роки. У книзі відвідувань багато схвальних відгуків.

З 1998 р. Галина Денисівна стала директором Будянської дитячої школи народного мистецтва.

У 1999 р. у приміщенні школи була організована персональна виставка живопису та графіки члена національної Спілки художників України, місцевого мешканця Альберта Плашкіна «60х60». У приміщенні заводського профілакторія у 2003 р. Галина Денисівна допомогла організувати виставку будянського живописця Миколи Рябініна. Свою персональну виставку Галина Чернова організувала у стінах рідної школи у 2001 році. На ній було представлено більше 500 експонатів: роботи з фаянсу, порцеляни, глини та шамоту, скульптури, графіка, ескізи блюд. Учні школи могли знайомитися з кращими роботами митців кожен день. У 2004 р., у зв’язку з розширенням

Будянського технологічного ліцею, виставкову залу та керамічний клас було віддано ліцею. Зараз у школі постійно працює невелика виставка керамічних робіт Галини Чернової, живописних і графічних робіт Альберта Плашкіна, дитячих керамічних робіт.

 

НАСТАВНИК І УЧНІ: СПІЛКУВАННЯ ДЕНЬ ЗА ДНЕМ.

Для учнів школи Галина Денисівна разом з педагогами організовувала екскурсії до музею «Історії фаянсового заводу», що до травня 2008 р. знаходився у приміщенні заводоуправління по вул. Залізничній № 1. Згодом у цьому музеї з’явилися і дитячі роботи. Розписані підглазурними фарбами кобальтові блюда Ігоря Недорубка, Наталії Тимченко, Ганни Пивоварової, Ірини Матюшенко були розташовані поруч з роботами визначних керамістів заводу, що створили неповторний стиль –  будянський фаянс. На всі селищні масові свята школа організовувала виставки дитячих робіт, у тому числі і керамічних. Вихованці школи брали участь у обласних дитячих фестивалях-конкурсах традиційної народної культури «Кроковеє коло». Учасниками секції народних промислів були: Ірина Безрукова, Ольга Боднар, Катерина Доценко, Ігор Недорубко, Наталя Тимченко. На виставці, присвяченій 80-річчю Харківського району, що проходила у червні 2003 р. у Харківському академічному театрі опери та балету, гідне місце посіла експозиція кераміки Будянської дитячої школи народного мистецтва. Роботи вихованців школи Захара Пліско та Ганни Пивоварової декілька років тому були подаровані Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному (Опішне, вул. Партизанська № 102). Дитячі роботи були також подаровані у 1996 р. Харківському історичному музею (м. Харків, вул. Університетська № 5). Стараннями Галини Денисівни у 1998 р. у Харківському відділенні національної Спілки художників України (м. Харків, вул. Дарвіна, №11) була організована персональна виставка учениці школи Олени Петренко. У Харківському художньому музеї (м. Харків, вул. Раднаркомівська № 11) на ювілейних виставках Будянського фаянсового заводу у 1997 та 2003 роках, присвячених відповідно 110 та 115 річниці з дня заснування підприємства, демонструвалися керамічні роботи учнів школи. Вихованці школи постійні учасники і призери обласного конкурсу «Надія Слобожанщини» Тетяна Пяніда, Данило Горбатенко, Антон Добровольський, Ксенія та Анастасія Манько, Микита Лук’яненко, Аліна Журавель, Софія Чмут, Наталія Якименко, Гліб Крахмаль.

Школа готувала фахівців для заводу. Адміністрація АТЗТ «Будянський фаянс» завжди з увагою ставилася до прохань Галини Денисівни. У 2001 р. директор підприємства Олег Ярошенко відвідав школу. Він відзначив різноманітність тематики, майстерність юних керамістів. На випускні екзамени до школи приходили директор заводу Юрій Рожков, директор з маркетингу Вікторія Лукашкова, головні художники Іван Біліченко, Валентина Родіонова, головний інженер Галина Коновал, голова профкому Ольга Гончарова, начальник відділу кадрів Наталія Горбань. Вони вітали дітей, вручали випускникам «Посвідчення майстрів-живописців по фаянсу ІІІ розряду». На масових заводських заходах Галина Чернова виступала зі звітами про діяльність школи, нагороджувала учнів грамотами. Більша частина батьків вихованців школи працювала на заводі. Учні художньої школи проходили виробничу практику у цехах заводу.

Галина Чернова прагне передати учням не тільки знання технології виробництва фаянсу, але й познайомити їх з опішнянською, західноукраїнською керамікою, петриківським розписом. Діти роблять копії орнаментів Софії Київської, вивчаючи зразки народної майстерності, ліплять вручну горщики, глечики, півників, баранців, левів, казкових персонажів. У школі зберігаються тарілі, розписані вручну кольоровими ангобами, поливами і підполивними фарбами, фаянсові ікони, козак Мамай, декоративні пластини, рел’єфні фаянсові панно, розписані підполивними кольоровими фарбами і кольоровими поливами.

Школу відвідують численні делегації, що приїздять до селища. Харківське екскурсійне бюро при розробці маршруту до Буд крім відвідувань фаянсового заводу, музею, спеціалізованої фаянсової крамниці включало також екскурсію до Будянської дитячої  школи народного мистецтва. Про враження відвідувачів красномовно говорять «Книги відгуків». На початку 1999 р. до юних керамістів завітали співробітники Національного музею-заповіднику українського гончарства в Опішному, у 2007 р. – начальник управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації Ніна Супруненко, велика група викладачів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Неодноразово відвідувала школу директор Харківського художнього музею Валентина Мизгіна. З 1997 по 2001 р. на базі школі проходили шкільні наукові конференції «Буди – селище моє», організовані районним центром дитячої та юнацької творчості Харківського району (далі РЦДЮТ Харківського району).

СЬОГОДЕННЯ ШКОЛИ: ПРОБЛЕМИ ТА ДОСЯГНЕННЯ

Найголовніші проблеми  школи народного мистецтва сьогодні – 1) відсутність приміщень для виставкової зали та класів. Зараз у двох приміщеннях навчаються діти з шести класів. 2) відсутність обпалювальної печі. Важко у сучасних умовах працювати без комп’ютера, цифрового фотоапарату, без транспорту. Неодноразово на нарадах усіх рівнів Галина Денисівна піднімала питання, про необхідність створення посібника по історії української культури. Неможливо придбати книжки по творчості художника Тараса Шевченка, Катерини Білокур. Через відділ культури директор замовляє книжки й журнали по мистецтву. Діти знайомляться з опішнянською літературою, підручниками митців Головка, Гнідого. Але це здебільшого приватні книжки директора школи. Часто дарує школі літературу по мистецтву Валентина Мизгіна.

Учнів школи возять на виставки до Харкова: в Художній музей, мистецькі галереї АВЕК та Муніципальну, до філармонії, театру для дітей та юнацтва. Детально знайомлять з монументальними роботами в харківському метро. На заняттях вивчають теми: тварини, флора, культові, монументальні споруди Харківщини, теми, пов’язані з архітектурою Харкова. І звичайно – творчість будянських керамістів.

Таких умов, що створені у Будянській дитячій  школі народного мистецтва, немає мабуть ніде. У 2006 р. у приміщенні зроблено євроремонт, придбані нові меблі, мольберти, планшети. Весь персонал пам’ятає, що школа – це їх сім’я, до учнів ставляться так, як до рідних дітей. Нерідко надають допомогу вихованцям безкоштовно. Проводять додаткові заняття, допомагають поступати до навчальних закладів. Педагоги Людмила Пяніда, Юлія Добровольська, Василь Конарєв (викладач хорового відділення), технік-керамік Надія Косяченко, техпрацівник Ірина Шевченко створили доброзичливу атмосферу для своїх учнів, нерідко діти не хочуть йти зі школи. Колишній випускник школи Захар Пліско закінчив Миргородський керамічний технікум. Зараз він мріє продовжити навчання в одному з київських мистецьких вузів, але йому потрібно працевлаштуватися. Галина Денисівна бере його на роботу. І вже зараз Захар проводить уроки ліплення з використанням традицій народної кераміки у будянському яслах-садку. Завідувачка дошкільним закладом Антоніна Сідак організувала групу з 20 вихованців, з якими працює професійний кераміст Захар.

Головна риса характеру Галини Чернової – любов до України, до наших традицій, мистецтва. У непростих умовах сьогодення вона завжди відстоює свою точку зору. На акцію протесту проти переносу колекції музею «Історії АТ «Будянський фаянс», яку організувала автор 19 травня 2008 р., Галина Денисівна відгукнулась перша. Зараз у Будах вже немає музею, але Галина Чернова плекає надію на створення унікального музею української дитячої фаянсової іграшки. Помагай їй, Боже!

На протязі останніх десяти років Галина  Денисівна разом з керівником клубу «Краєзнавець» РЦДЮТ Харківського району  Тетяною Безруковою, ветеранською організацією селища Буди (голова Зоя Леонт’єва)  невпинно йдуть шляхом уславлення рідного селища. Та, на жаль, сьогоднішня ситуація невтішна. У листопаді 2006 р. рішенням Господарчого суду м. Харкова найбільший у Європі виробник екологічно чистого, українського фаянсу АТЗТ «Будянський фаянс» визнано банкрутом і розпочалася ліквідаційна процедура. Залишилися без роботи 1500 чоловік, закриті корпуси, розбираються на цеглу печі, демонтовані й здані на металобрухт залізничні рейки, У листопаді 2006 р. громадськість селища домоглася офіційного закриття музею заводу, для того, щоб гарантувати збереження його фондів. А 19 травня 2008 р. він перестав існувати у селищі. Експонати вивезли на зберігання до Харківського історичного музею. Крім того, після листа керівника клубу «Краєзнавець» РЦДЮТ Харківського району  Тетяни Безрукової  Голові Всеукраїнської Спілки краєзнавців Петру Троньку у листопаді 2006 р., Харківська обласна державна адміністрація запропонувала селищній раді подати позов до Харківського господарчого суду з проханням спонукати АТЗТ «Будянський фаянс» віддати громаді клуби. Боротьба навколо цих об’єктів продовжується вже більше року. Тим часом, за ініціативою історико-краєзнавчого гуртка РЦДЮТ Харківського району на будівлях – історичних пам’ятках місцевого значення встановлено і освячено при великій кількості місцевих мешканців і гостей селища меморіальні дошки. 7 вересня 2007 р. встановлені дошки на пасажирській станції Буди (вул. Залізнична № 6), споруда 1870 року та на будівлі Старого клубу (вул. Залізнична № 3), споруда 1888 р., світлина якої демонструвалася на Всесвітній Паризькій виставці 1900 р., як зразкове приміщення для робітників і службовців фаянсової фабрики М.С.Кузнєцова у селі Буди.  5 березня 2008 р. відкриті  дві меморіальні дошки з малюнками: на залишку Свято-Миколаївського храму (пров. Садовий № 1), будівля 1902 р. і на адміністративному будинку лікарні (вул. Фаянсовщик № 5), лікарняний комплекс відкрито у 1888 р. 24 червня 2008 р. Консультативна рада з питань охорони культурної спадщини управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації порушила клопотання перед Державною службою з питань національної культурної спадщини, щодо взяття на державний облік пам’яток місцевого значення таких споруд у селищі Буди:

1. Пасажирська станція Буди (вул. Залізнична № 6), споруда 1870 року

2. Старий корпус фаянсової фабрики (вул. Залізнична № 1), споруда середини 1870-х років)

3. Будівля Старого клубу (вул. Залізнична № 3), споруда 1888 р.

4. Аварійна споруда сторожки, залишок Свято-Миколаївського храму (пров. Садовий № 1), будівля 1902р.

5. Адміністративний будинок Харківської районної лікарні відновного лікування у селищі Буди (вул. Фаянсовщик № 5),  споруда 1925 р.

6. Будинок поліклініки Харківської районної лікарні відновного лікування у селищі Буди (вул. Фаянсовщик № 5),  споруда 1902 р.

Сьогодні, на жаль, селище втрачає можливості стати туристичною Меккою Харківщини. Мріємо відкрити пам’ятник українському фаянсу. Але немає ні грошей, ні підтримки владних структур. Заводські художники не обтяжені матеріальними благами. Про них згадують тільки юні краєзнавці. А це ж люди, які створили неповторний будянський фаянс. Та ми віримо, що Буди повернуть собі славу столиці українського фаянсу!

P.S. У 2010 р. директором художньої школи призначено талановиту художницю Людмилу Євгеніївну Пяніду, яка багато років пліч-о-пліч працювала з Галиною Денисівною, вона гідно продовжує справу визначної майстрині та педагога. Будянська дитяча художня школа була і залишається осередком духовності у нашому селищі.

Посилання на автора обов’язкове

image001 DIGITAL IMAGE

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники